“Українці навиворіт” з Дмитром Комаровим: популярний ведучий про національний менталітет

Дмитро Комаров про українців

Справа була сьогодні вранці. Аеропорт Мюнхен. Майже одночасно відправляються два рейси: МАУ до Києва і S7 в Москву. Черга на паспортний контроль. Стояти хвилин 40. Але є швидка лінія для людей з інвалідністю. І в неї чомусь ломляться очевидно молоді та здорові люди. Їх не кликав прикордонник. Здогадуєтеся, хто? Людей по 10 з кожного з цих двох рейсів я точно нарахував, поки годину стояв у черзі.

Ну чому? Чому європейцю не спадає на думку так ганьбитися? А в пострадянських мізках такі примітивні хитрощі – норма. Ви годинку постійте, а я “типу інвалід” пройду без черги. Посвідчення не питають, значить можна? Соромно. Прикро. Мені взагалі сьогодні весь ранок соромно і прикро. Встав рано і весь час-пік провів в мюнхенському трафіку. Велосипеди, як же їх багато і як все здорово організовано! Люди масово їздять на роботу на велосипедах, тому що знають, що їх помічають, поважають і вони доїдуть живими. Везуть на велоколясках дітей у садочки.
Бачив, як мама везла двійнят в спеціальному двомісному велокріслі, яке кріпиться спереду. Бачив велоприцеп для дитини. Таке на наших дорогах – смерть. На європейських – стиль життя і свобода. Мюнхен я знаю погано і пару раз сплутав ряди. Але мені не сигналили і не кричали: “Урод, куди прешся? Понаїхали! “. Мене з посмішкою пропускали.
Агресія, егоїзм, звичка ігнорувати правила і думати тільки про себе – все це у багатьох “пострадянських” в крові. Загалом, менталітет. Поки він не зміниться, діла не буде. Всі із задоволенням лають президента і владу, списуючи проблеми на них. “Країна у нас така”, – люблять говорити багато.
Друзі, країна – це її громадяни. Ми з вами. Так, з президентами нам жорстко не щастить. Але дивлячись на те, як наші люди займають місця для інвалідів, не поступаються місцем жінкам в транспорті і спотворюють під`їзди, в яких самі живуть, а ще весь час всім незадоволені, я розумію: ніякий уряд країну не змінить, поки ми самі не змінимося. Треба починати з себе. Щоразу після Європи мені сумно. Іноді, починаючи з літака.

Дмитро Комаров - селфі
Сьогоднішній приклад. Я завжди заздалегідь реєструюся на рейс і вибираю місце біля ілюмінатора. Приходжу – зайнято. На наших рейсах таке часто. Чемно прошу пересісти. У відповідь мені як би з докором вказують на місце біля проходу з ремаркою: “Так ось таке-ж місце, сідайте тут, чи вам саме у вікна закортіло?”. Пізнаю наших. Йдучи проти правил, люди намагаються виставити ідіотами інших, а себе виправдати. В будь-якій ситуації. Культура починається з дрібниць. Таких, як сісти на місце, номер якого у тебе в квитку, а не на те, яке більше сподобалося. З розрахунком: “а може проканає”. Це так само просто, як чистити зуби, митися щодня і не носити одні шкарпетки по 3 дні, особливо в спеку, змушуючи людей в громадському транспорті затискати ніс і відходити в бік.
Президент, парламент і матеріальне становище тут ні при чому. Чи це президент паркується на газонах і мочиться в ліфтах? Чи через бідність після пікніка в парках і лісах люди залишають купи сміття? Депутати не заважають зібрати сміття в пакет і забрати з собою. Вибачте за емоційність і грубуваті вислови. Якась безнадія. Чесно. Хоч не літай в Європу, щоб потім не розчаровуватися, і щоб не було соромно. Такі думки. А ось вже прилетів і не дивлячись ні на що розумію, що обожнюю свою країну. Тільки треба нам з вами якось людей перевиховувати. Не всіх, але багатьох.

Дмитро Комаров

Поділитись:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *